З'ясовано, що середньовічна німецька містика є напрямком західно-європейського християнства, що долучається до традиції містичного осмислення трансцендентного досвіду в неоплатонізмі та ранньохристиянської релігійної філософії. Визначено, що фундаментальною ідеєю містичної антропології Мехтільди Магдебурзької та Майстра Екхарта є ствердження можливосі єднання людини з вищим началом, яке досягається апофатичним шляхом відсторонення людини від власної "людськості". Зазначено, що з огляду на певний екзистенціалізм антропологія німецьких містиків розглядає людину в цілісності її існування, розгортаючи дискурс, який за структурно-семантичними ознаками є своєрідним видом некласичного мислення, що дозволяє дослідити середньовічний німецький містицизм у контексті філософії Ф. Ніцше, М. Гайдеггера, Ж. Дерріда. Дослідження історико-філософського контексту становлення німецького середньовічного містицизму дозволило виявити характер того діалогу зі вченнями Псевдо-Діонісія Ареопагіта та Бернара Клервоського, в якому здійснювалося формування концепції Мехтільди Магдебурзької та Майстра Екхарта. Встановлено, що унікальність німецького містицизму полягає в тому, що його концептуальна система базується на принципі апофазису, який послідовно реалізується на гносеологічному, онтологічному й антропологічному рівнях. Зміст створеної таким чином "апофатичної антропології" полягає в актуалізації думки щодо відкритості людини до буття та до самої себе, в якій вона віднаходить можливість заперечення самої себе та відмови від себе.

  Скачати повний текст